Фронтові замальовки #1
Що довше тривала війна, то більше я думав про те, коли вона все ж таки закінчиться. На жаль, прогнози були не надто оптимістичними – багато чинників вказувало на ймовірність затяжної бійні. Усі це розуміли, але вголос не казали – ніхто не хотів у це вірити. Не хотів у це вірити і я, тому коли мене питали, що я про це думаю, я відповідав щось на кшталт: «Завтра фюрер вдавиться фісташкою і все закінчиться».
Ідея про раптове закінчення війни трохи зігрівала і насправді була цілком реальною. Якщо згадати події, що розгорталися в моїй країні в 2014-му, то тоді було доволі жорстке вуличне протистояння з владою і ніхто не очікував, що одного дня президент-зрадник просто втече. Те, що відбувалось, обіцяло бути довгим і складним, але революція закінчилась раптово, і закінчилась вона нашою перемогою. Щоправда, є нюанс: після революції орки в мордорі не на жарт збудились і почалась локалізована війна, яка через 8 років раптово перетворилась на велику.
Від так званого суспільства країни орків годі було очікувати чогось більшого за одиночні пікети. На військовий переворот придворні фанерні маршали теж були не здатні. Клятому бункерному щуру було 70, тож сподіватись на те, що він помре від старості, було надто ненадійно: Фідель Кастро, наприклад, прожив цілих 90 років. І хоч офіційно він передав останню посаду у 85, концерт Rolling Stones на Кубі відбувся лише за 2 роки до його смерті. Не дуже вірилось й у те, що ватажок орків захворіє чимось невиліковним, – надто багато можливостей запобігти погіршенню свого здоров’я він мав. Тому, власне, найцікавішою для моєї уяви була версія раптової безглуздої смерті, яка б дуже личила цьому доморощеному пол поту.
Важко уявити, наскільки б це було чудово - прочитати зранку в новинах його некролог. Цей світ змінив би один маленький горішок! Так виник би справжній фісташковий культ. Люди б малювали фісташки на стінах, писали про них пісні й робили гумористичні скетчі. Вони б друкували їх на футболках та носили витончені срібні зразки на шиї. Один за одним з’являлись би придуркуваті тік-токи з людьми, що танцюють у костюмі фісташки. У багатьох містах моєї країни встановили б різноманітні тематичні пам’ятники, біля яких збиралась би обдовбана молодь і призначали б побачення.
Фісташка стала б авторитетним символом опору та відплати. Це був би акуратний мінімалістичний знак, який легко можна вписати в будь-який дизайн - універсальне татуювання, яке ніколи не втратить сенсу. Можливо, популярність фісташки навіть перевершила б популярність Ісуса, а сам символ продавався б краще за християнський хрест. Суть-то обох цих символів була б схожою: вони б нагадували людині про спасіння.
Я б, мабуть, не лишився осторонь і, вдаючи, що не піддаюсь масовій істерії, тихенько посадив би фісташку в себе на підвіконні. Щоранку я поливав би її, примовляючи: «Рости, маленька, я вірю в тебе. Можливо, ти ще знайдеш свого фюрера. Рости в пам'ять о тих, хто перетворився на землю заради того, щоб потім з неї проросло щось нове».
